Інвазивні захворювання (від лат. invasion — напад, вторгнення) — хвороби, спричинені проникненням до організму людини, тварини чи рослини паразитів тваринного походження. Залежно від таксономічної належності паразита розрізняють протозоози, збудниками яких є найпростіші (трипаносомоз, малярія, амебіаз, лейшманіоз та ін.), гельмінтози внаслідок паразитування гельмінтів (дифілоботріоз, ентеробіоз, аскаридоз, теніаринхоз та ін.), акаріази та арахнози, збудниками яких є кліщі (демодекоз, свербіж та ін.), ентомози, спричинені паразитуванням комах (фтиріаз, педикульоз та ін.). Деякі науковці вважають, що протозоози не слід відносити до групи І.з., тому що вони належать до інфекцій.
Зараження паразитом може відбуватися активно, коли паразит нападає та укорінюється в організмі живителя через ушкоджені та неушкоджені шкірні покриви, або пасивно, коли паразит заноситься до організму з водою, їжею. Паразити можуть бути тимчасовими (комарі, мухи, деякі кліщі) та постійними (гельмінти, воші).
Паразити можуть впливати на організм людини чи тварини по-різному: спричиняти механічне роздратування, ушкодження тканин або органів, отруювати продуктами свого обміну, викликати алергічні реакції в організмі живителя та ін. Паразити також можуть сприяти проникненню та накопиченню мікроорганізмів — збудників інфекційних хвороб у місцях вторгнення їх у тканини.
У разі, якщо живитель паразита є джерелом інвазії для самого себе (ентеробіоз), йдеться про реінвазію — повторне зараження.
Для організації профілактичних заходів проти інвазивних захворювань необхідно знати цикли розвитку паразитів, їх переносників, особливості розвитку та перебігу того чи іншого І.з., а також установлення резервуарів інвазії з урахуванням географічної зони.
Генис Д.Е. Медицинская паразитология: Учебник. — М., 1991; Ходжаян А., Козлов С., Голубева М. Медицинская паразитология и паразитарные болезни: Учеб. пособ. — М., 2014.